Батьки - головні природні вихователі дитини

Шановні батьки!

Пропонуємо цікаві родзинки для виховання вашої дитини

Поведінка дитини - це стиль спілкування в сім'ї.

Кожному з нас відомо, що дитині часто буває необхідна допомога дорослої людини, її захист, порада, і навіть проста участь, ніжний дотик, привітний погляд, посмішка, щоб вона не почувала себе самотньою перед прикрощами, тривогами, турботами і щиросердними переживаннями дитинства. Пригадайте, адже ми і самі в цей період життя нерідко відчували себе забутими, скривдженими, нелюбимими, усіма покинутими, нещасними.

Чи близькі ви своїй дитині? Чи відомі вам її негаразди? Який він, ваш малюк?

Веселий чи сумний, упевнений у собі чи постійно сумнівається, стриманий чи різкий, дружелюбний чи задиркуватий, чи вміє дружити з ровесниками, трудитися і гратися в колективі? Від усього цього залежить результат будь-якої діяльності, у тому числі і навчальної.

Батькам дуже важливо постійно відчувати дитину, розуміти її поштовхи, мотиви вчинків, потреби і будувати свої взаємини з нею м'яко, чуйно, делікатно, добросердечно, незлобливо, невимогливо.

Адже звичайно діти спокійно сприймають зауваження дорослих, які зроблені доброзичливо, по-товариському, і, навпаки, - різко, грубо, напружено відповідають на роздратований, самовпевнений тон. Діти дуже люблять розмовляти. їм необхідне безпосереднє тісне спілкування, їм важливо ставити запитання й одержувати докладні відповіді на них. Вони не задовольняються односкладовими репліками.

Цікаве таке спостереження: коли, хоча б на кілька годин, діти опиняються в обстановці дружніх розмов, задушевних бесід, близького спілкування і порозуміння, то вони поводяться стосовно сторонніх і, головне, один з одним поступливіше і привітніше. Більше того: якщо діти семи-десятирічного віку поперемінно спілкуються із дорослими різко протилежного стилю поведінки, то поводяться щоразу відповідно до того стилю, під впливом якого знаходяться. Роздратований або байдужий, чуйний або ворожий, повчальний або диктаторський тон дорослого майже автоматично викликає такі самі інтонації в дітей! А інтонації впливають як на поведінку дітей, так і на їхні взаємини. Пам'ятайте про це, дорогі батьки!

Будьте терплячі зі своєю дитиною. Якщо в неї щось не виходить, відзначайте її успіхи, а не промахи, хваліть її і виявляйте надію, що завтра все вийде краще, ніж сьогодні.

Ніколи не говоріть малюкові, що він поганий, говоріть, що він пога но вчинив. Не лайте і не карайте дитину, коли вона засмучена, вдарилася, перед сном або після сну. Поцілуйте її на ніч, обійміть. Скажіть що-небудь ніжне.

Малюкові не повинно бути нудно. Грайтеся з ним, якнайбільше грайтеся. Без гри немає і не може бути повноцінного розумового розвитку... Діти граються не тільки тоді, коли бігають, змагаються у швидкості і жвавості. Гра може полягати й у великій розмаїтості творчих здібностей, уяви. Придумуйте якісь ролі, обмінюйтеся ними.

У семиліток є одна особливість, яка досить швидко зникає: велика залежність від думки дорослого, ніби забезпечена заздалегідь готовність погодитися в усьому

зі старшим, і в той же час велика відкритість, прагнення поділитися з ним кожною своєю думкою, кожним порухом душі. Тому, хто упустить цей етап розвитку, не посіє зерна дружби, потім буде дуже важко.

У пору дорослішання своєї дитини мама, вражена грубістю і неуважністю доньки, навряд чи пригадає, як, утомлена після роботи, вона ухилялася від спроб першокласниці розповісти їй про свої турботи або різко обривала її при спробах сперечатися. А тато теж навряд чи пов'яже завзяте небажання сина поговорити з тим часом, коли, заглиблений у газету або телепередачу, він не міг відірватися від них, щоб вислухати майже незрозумілу, дуже емоційну розповідь сина про якийсь фільм.

Напевно, не подумають батьки і про те, що так і не зуміли викроїти тоді півдня, щоб піти з дітьми в зоопарк, поїхати за місто або просто погуляти, покликавши із собою однокласників сина або доньки і захопивши м'ячі, скакалки, ракетки, а потім удома за чаєм обговорити спільні враження. Адже саме ці сумісні заняття, спільні інтереси і сімейні захоплення, а не десятки куплених суконь і іграшок, кілограми апельсинів і цукерок згуртують сім'ю, закладуть дружбу.

Пам'ятайте, основа гарної поведінки дитини в школі, основа її успіхів у навчанні - це атмосфера любові, порозуміння і поваги один до одного в домашньому колі, це стиль спілкування в сім'ї.

Щоб дитина не боялась лікарів

Мабуть кожна доросла людина водила хоча б раз у житті дитину до лікаря, і чекаючи своєї черги на процедуру, багато батьків ставали свідками дитячої істерики: якийсь хлопчик плаче і кричить біля кабінету, дівчинка постійно пхинькає і тягне маму геть, решта дітей перелякано тиснеться до батьківських колін і кидає боязкі погляди у різні боки.

Як же допомогти дитині подолати страхи і зробити так, щоб після виходу з медкабінету у неї на обличчі була посмішка?
Граємося в лікарню.
У грі найлегше дати правильний алгоритм поведінки, наперед підготувати приємну зустріч маляти з медициною. Купіть іграшковий набір лікаря і запросіть на прийом ляльок і ведмедиків. Починайте вислуховувати, оглядати, міряти температуру і виписувати рецепти. Міняйтеся ролями з дитиною: зараз ви пацієнт, а вона лікар, потім навпаки. Грайте чесно, входьте в роль, інакше дитина відчує фальш і гра не принесе користі.
Беремо з собою іграшки. Візьміть з собою декілька іграшок, посадіть їх на кушетку поряд з малюком і йому стане набагато комфортніше. Можна попросити лікаря оглянути спочатку іграшки: ляльку чи ведмедика, а тоді дитину, так вона буде почувати себе впевненіше та спокійніше.
Не втрачаємо контакт. Ніколи не залишайте дитину в кабінеті з посторонніми для неї людьми, навіть якщо ви йдете на декілька хвилин в реєстратуру.Малюк повинен щомиті відчувати вашу підтримку, чути ласкавий голос.
Нічого окрім правди. Якщо ви знаєте, що процедура буде хворобливою і неприємною, скажіть про це. Не запевняйте, що боляче і страшно не буде. Інакше після пережитого відчуття дискомфорту дитина звинуватиме у всьому лікаря. Адже в дитячому розумінні батьки не можуть бути поганими. Якщо ж обман повториться, страхи закріпляться.
Хвалимо у присутності інших. Син навіть не пискнув, коли здавав кров? Дочка мужньо витерпіла укол? Не забудьте кілька разів похвалити діток. Похваліть ввечері вдома перед бабусею та дідусем. Розкажіть про це в дитячому садочку. Така похвала приведе до бажання наступного разу поводитися ще краще.
Правильно мотивуємо. Пояснюйте ціль вашого походу до лікаря і лікування загалом.

Десять золотих правил для батьків

ПАМ`ЯТКА ДЛЯ ДОБРИХ БАТЬКІВ

ПОРАДИ ДОРОСЛИМ ВІД ІМЕНІ МАЛЕЧІ

Пам`ятка для батьків з безпеки життєдіяльності

Коментарi